13 травня (30 квітня) - Неділя 5-та по Великодні, про самарянку

Отож, прибуває Він до самарійського міста, що зветься Сіхар, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йосипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої. Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: Дай напитись Мені! Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи. Тоді каже Йому самарянка: Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки? Бо юдеї не сходяться із самарянами. Ісус відповів і промовив до неї: Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води. Каже жінка до Нього: І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, звідки ж маєш Ти воду живу? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його? Ісус відповів і сказав їй: Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне (Ін. 4:5-14).

(Голос 4): Коли Господні учениці від ангела почули світлу вістку про Воскресіння і прадідного осудження позбулися, апостолам, радіючи, сказали: «Знищена смерть - воскрес Христос Бог, даруючи світові велику милість.»

Після багатослів’я, коли пройде сморід самозадоволення, завжди залишається якесь почуття туги й лінивства. Чи не є це свідченням того, що душа, навіть не бажаючи, усвідомлює себе обкраденою? (прп. Никодим Святогорець).